Установлення і суть подружжя.
Подружжя сприяє продовженню людського роду. Головна мета Подружжя – зразкове виховання дітей. Цієї мети можна досягнути лише тоді, коли дві особи, чоловік і жінка, єднаються нерозривним зв’язком. Бог, сотворивши перших людей, мовив «Покине чоловік батька і матір, і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом...» (Мат.19,5)
Отже Подружжя було встановлене ще в раю самим Богом. Воно було покликане підтримувати існування людського роду. Крім того, у подружжі чоловік і жінка були зобов’язані взаємно допомагати одне одному.
Бог сказав першим людям: «Будьте плідні множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі.» (Бут.1,28).
Подружжя сприяє поширенню християнства – росте на землі кількість вірних, збільшується кількість вибраних у небі (св. Фр.С.)
Подружжя було встановлено Богом і для того, щоб в ньому чоловік і жінка взаємно підтримували одне одного. Згадаймо Його слова перед сотворенням Єви: «Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього» (Бут.2,18).
Людина, як істота смертна, не може обійтися без сторонньої допомоги – особливо під час хвороби або якогось нещастя. Тому кожен шукає товаришів. У подружжі людина отримує не просто приятеля, а супутника життя. Чоловік є опорою для жінки, він працює, дбаючи про добробут сімї. Жінка для нього є розрадою, вона береже домашнє вогнище.
Отже, члени подружжя взаємно доповнюють одне одного для спільної вигоди. Подружжя сприяє дочасному щастю чоловіка і жінки.
Подружжя переслідує і ще третю мету; воно покликане берегти людей від гріха розпусти. Бо говорить Апостол у першому листі до корінтян: «...з уваги на розпусту, кожний хай має свою жінку, і кожна хай має свого чоловіка» (7,9).
«Хто відмовляється від подружжя, той стає на шлях розпусти». (св. Берн.).
Деякі люди дуже примітивно міркують про мету подружжя. Вони вважають його лише засобом для заспокоєння в дозволений спосіб тілесних прихостей. Такі люди переважно не знаходять у подружжі справжнього щастя і не хочуть пам’ятати про свої обов’язки щодо другого члена подружжя.
Подружжя – це установа Божа, а не людська.
Тому, що саме Бог благословив подружжя, Церква називає його святим і благословенним станом. Закони, що стосуються подружжя, Були передані Богом спочатку через Мойсея, а потім через Ісуса Христа. Ісус Христос Освятив подружжя, починаючи свій учительський уряд на весіллі в Кані Галілейській.
Християнське подружжя (християнський шлюб) – це угода, складена перед слугою Церкви, згідно з якого дві християнські особи, чоловік і жінка, зобов’язуються жити в нерозривному зв’язку, чому сприятимуть Божі ласки, які вони отримують під час шлюбу.
Отже, шлюб – це не лише угода, це дійство, яке вділяє ласку Божу. Шлюб здійснює слуга Церкви не лише тому, щоб подружжя отримало церковне благословення, а швидше тому, щоб Бог поєднав їх, як справжнє подружжя. Подружжя є таїнством, але тільки тоді, коли воно здійснено згідно з формою, визначеною Церквою.
Подружжя символізує єднання Христа з Церквою (Єф.5,22). Обручницею Христа є одна Церква; так і чоловік може мати тільки одну жінку. Христос поєднаний з Церквою нерозривним зв’язком – так і зв’язок між членами подружжя повинен бути нерозривним. Зв’язок Христа з Церквою сповнений ласкою. Це ж стосується і подружнього зв’язку. Христос є главою Церкви, чоловік є главою сімї. Церква підпорядковується Христу, дружина повинна підпорядковуватись чоловікові. Христос і Церква натхненні одним духом, так само повинно бути і в подружжі. Христос не покидає Церкву, Церква не відрікається Христа, - такі ж стосунки повинні бути і між подружжям.
СВ. Павло і найдавніші учителі Церкви називають подружжя Таїнством, бо вона є символом спасенного єднання Ісуса Христа з Церквою (Єф.5.32).
Християнський шлюб відрізняється від т.з. цивільного шлюбу, який не є Тайною і тому для християнина – католика не може бути правдивим і дійсним подружнім зв’язком перед Богом.
Цивільний шлюб не є Тайною, тому що не відповідає формі, призначеній Богом і Церквою. Цивільний шлюб – це лише світська церемонія, необхідна для того, щоб держава визнала шлюб дійсним. Такий шлюб католики можуть брати лише у тому випадку, коли цього вимагає держава. Однак після цієї церемонії обов’язково повинне відбутися церковне вінчання. До моменту церковного вінчання нареченим не можна мешкати разом, тому що лише після нього стають перед Богом справжнім подружжям.
Цивільний шлюб має згубні наслідки для суспільності – він розжитує віру, авторитет Церкви, руйнує звичаї.
Держава, яка встановлює цивільний шлюб, порушує Божий закон, тому вважає встановлений Богом церковний шлюб недійсним. Таке протистояння Божому закону розхитує у людей віру і авторитет Бога і Церкви. Цивільний шлюб впливає на стан моральності. Він не виключає розводу, розведені знову можуть вступати у подружній зв’язок. Часто союзником такого шлюбу є загальна розпуста – т.з. «вільна любов».
Ознаки подружжя.
Згідно з вказівкою Ісуса Христа, християнське подружжя є єдиним і нерозривним.
Христос підніс подружжя до стану євангельської досконалості, покладаючи на нього важливі обовязки і турботи, а також наділяючи його особливими ласками.
Християнський шлюб можна взяти лише з одним чоловіком (однією жінкою).
Ісус Христос заборонив багатожонство (Лук.16,18). вслід за Христом його забороняє і Церква (Соб.Трид.23,2).
Християнське подружжя нерозривне, тобто один з членів подружжя тільки тоді може взяти новий шлюб, коли другий член помре.
Взявши новий шлюб, коли друга половина живе, чоловік чи жінка вчинили б смертний гріх, а нове подружжя було б недійсним перед Богом.
При певних обставинах подружжя може розлучитися, але не можна їм вступати в новий шлюбний зв’язок, доки живе друга сторона (1 Кор.7,11). Пожиттєва розлука (сепарація) дописується тоді, коли одне з подружжя зламає подружню вірність (Мат.5.32). Зламавши угоду, втрачаєш права, які були нею гарантовані. Розлучення на деякий час може наступити тоді, коли одна зі сторін веде ледаче життя, поводиться жорстоко з другою стороною, зневажає її, погрожує смертю і т. п. Розлучення оформляється через суд. Проте розлучене подружжя може поєднатися без будь- чийого дозволу.
Нерозривність подружжя встановив Ісус Христос.
Мойсей дозволяв євреям розлучення як виняток (щоб уникнути грішних наслідків, бо вони були дуже жорстокими)) (Мат.19.8). Проте, Христос скасував цей дозвіл кажучи: «Що Бог поручив, людина хай не розлучає». (Мат.19,4-9). Саме Христос заборонив вступати у новий подружній звязок, якщо друга сторона ще живе (Мат.5,32).
Апостоли також наполягали на тому, що розлучення суперечить Божій волі. Св. Павло каже: «Заміжня жінка, поки живе чоловік, зв’язана з ним законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка» (Рим.7.2). «Одруженим наказую не я, а Господь: жінка нехай не розлучається зі своїм чоловіком; коли ж розлучиться, нехай зостанеться незаміжня, або нехай помириться з чоловіком, - а чоловік нехай не відпускає жінки!».(1Кор.7,10-11).
Розлучення протистоїть не лише волі Бога, але й законам природи.
Справжня любов не визнає розлучення. Під час розводу батьків страждають діти. А творець кожну людину наділив любов’ю до своїх дітей. Діти з розведених сіме втрачають довіря до старших, перестають їх поважати, часто стають жорстокими і.як правило, нещасними у власному особистому житті.
Можливість розлучення спричиняє легковажне ставлення до шлюбу, родинних обов’язків.
Знаючи, що завжди можна буде розійтися, людина починає легковажно ставитися до шлюбних зобов’язань, стає здатною до подружньої невірності. І навпаки.
Наслідки розлучень трагічні і для родини, і для держави. Недаремно кажуть: «Міцна сімя – міцна держава».
Найчастіше розведений чоловік чи жінка не знаходять щастя у новому зв’язку
Вплив Божої ласки на подружжя.
Християнське подружжя, вступивши у шлюбний зв’язок, отримує помножену освячуючу ласку, а також особливі діючі ласки, які необхідні йому для виконання покладених на нього обов’язків 9Тр.Соб.24).
Діючі ласки, які отримує подружжя, такі: освячення взаємної любові, обдарування силою, потрібною для дотримання постійної взаємної вірності і виконання нелегких подружніх обов’язків. Людина, беручи шлюб, перестає бути вільною. З цього моменту вона вже не належить тільки собі. Вона повинна підпорядковувати свою волю волі іншої особи, ділити зі своєю половиною і радощі, і печалі, бути для неї опорою, захистом, другом, порадником. Прикрощі, які випадають на долю подружжя, повинні переживатися і ділитися разом.
Бог також наділяє подружжя ласкою, яка допомагає незалежно виховувати дітей, щоб вони в майбутньому стали побожними християнами – католиками.
Що стоїть на заваді шлюбу.
Вступати у шлюбний зв’язок можна лише тоді, коли для цього нема ніяких перешкод.
На заваді шлюбу можуть стати примус, невідповідний вік, близька спорідненість між нареченими, посвояченість, подружній зв’язок, вищі освячення, урочисті обітниці, різниця у вірі (одна сторона вірить, друга ні).
Не можна вступати в шлюбний зв’язок у заборонений час (під час посту, протягом тижня після Різдва (до Йордану) і протягом тижня після Великодних свят). Перешкодою для шлюбного зв’язку може бути різниця у віросповіданні. Якщо хтось заручився з однією особою, не може повінчатися з іншою, не розірвавши попередні угоди. Не можуть взяти шлюб ті, Хто дав звичайну обітницю досмертної чистоти, обітницю не вінчатися, вступати до монашого чину, стати священником. Якщо наречені не знають головних основ християнської віри, то вони повинні вивчити їж перед вінчанням.
У деяких з вищезгаданих випадків церковна влада може дати дозвіл (диспензу) на шлюб.
На шлюб між близькоспорідненими чи посвяченими нареченими може дати дозвіл тільки Папа. У інших випадках це робить єпископ або силою своєї влади, або з уповноваження Папи.
Проте є перешкодом для шлюбу, визначені самим Богом, від яких не має права звільняти ніхто. Це дуже близька спорідненість (між братом і сестрою), малолітність, примус. Не дозволяє Папа на шлюбний зв’язок між вітчимом і і пасербицею, батьком і невісткою. Дуже рідко дозволяє Папа на шлюб людині, яка прийняла вище освячення, склала урочисту обітницю, належить до іншого віроісповідання, перебуває у духовному посвояченні (кум і похресниця, дядько і сестрінка і т.д.).
Шлюб, який було укладено, незважаючи на перешкоду, повинен бути розв’язаним, якщо ж після такого шлюбу отримано диспензу, подружжю угоду слід відновити.
Наречені, які замовчують можливі перешкоди для шлюбу, скоюють тяжкий гріх. Щоб уникнути цього, у церкві тричі оголошується оповідь про майбутній шлюб.
Обряди, пов’язані з таїнством подружжя.
Згідно з церковними приписами перед самим Таїнством Подружжя відбуваються заручини, священник тричі оголошує в церкві про шлюб, наречені приймають Тайну Покаяння на Євхаристії
Суть заручин полягає в тому, що двоє вільних людей, чоловік і жінка, добре розваживши, прирікають одне одному повінчатися
Мета заручин – не допустити нещасливих подруж.
За період заручин наречені повинні добре обдумати свій майбутній крок, пам’ятаючи, що подружній зв’язок є нерозривним. Саме тому наречені повинні намагатися добре пізнати одне одного, у щирому і відвертому спілкуванні, визнати одне перед одним вади свого характеру, негативні звички і т.п., щоб уникнути пізнішого гіркого розчарування. Заручини відбуваються при свідках, після освідчення. Якщо під час заручин наречені переконаються, що їм не варто вступати у шлюбний зв’язок, то вони можуть за взаємною згодою розірвати домовленість. Розірвати заручини можна і тому випадку, коли одна із сторін скоїть тяжкий злочин, зламає вірність або якщо втрачено маєток чи хтось із заручених важко захворів.
Молоді люди, які прагнуть взяти шлюб, повинні дослухатися до порад батьків, знайомих, друзів. Але насамперед вони повинні молитися до Бога і просити Його, щоб Він післав їм вірне подружжя. Вибираючи супутника життя, не можна важити лише на маєток, походження, красу і т. п. – слід насамперед зважати на чесноту і побожність цієї особи. Людина яка не любить Бога, не любитиме свого чоловіка чи дружину. Любов, яка базується лише на красі тіла, швидко згасне (Св. Золот.). Шукайте в представника протилежної статі красу душі, благородство, чесність. «Добра жінка –це добра частка, вона дається тим, що Господа страхаються» (Сир.26,3).
Оповіді про шлюб відбуваються таким чином: парох оголошує про намір наречених побратися у парохіяльній церкві, до якої вони належать, три неділі або свята під час Богослужіння, подаючи ім’я і прізвище наречених, стан, місце народження і проживання. Мета оповідей – виявити можливі перешкоди для шлюбного звязку. Якщо наречені не повінчаються протягом 6 місяців після останньої оповіді, то оповіді слід повторити. При певних обставинах (напр. при наближенні посту) можна, за дозволом єпископа, оголосити усі три оповіді відразу. У випадку вінчання на смертній постелі оповіді не оголошуються.
Перед шлюбом наречені зобов’язані прийняти св. Тайни Покаяння і Євхаристії, щоб під час вінчання перебувати у стані ласки – таким чином вони стають учасниками ласк св. Тайни Подружжя.
Тайну Покаяння і Євхаристії наречені повинні прийняти принаймі за три дні перед вінчанням (Соб.Трид,24,1). Не завадить відправляти перед вінчанням загальну сповідь (з цілого життя), тому що вона спонукає до більшого жалю і дає душі глибше заспокоєння.
Обряд вінчання повинен відбуватися в церкві перед полуднем під час Служби Божої. Наречені повинні поставитися до прийняття цієї св. Тайни з найбільшою побожністю, а, прийнявши її, дякувати в молитві Богові за Його ласки.
Обряди під час вінчання символізують майбутні обов’язки подружжя, а також ласки, пов’язані з цією Тайною.
Наречені (молодий і молода) приходять до церкви зі свідками і весільними гостями і стають у притворі. До них виходить священник, одягнений у ясні єпірахиль і фелон. Наречені запевняють його, що добровільно хочуть подружитися і що досі не шлюбували (не обіцяли) ніякій іншій особі подружньої віри. Після цього священник під спів півчих, які виконують псалом, вводить молодят до церкви перед тетрапод, на якаму лежить св. Євангеліє. Коли спів закінчено, священник виголошує «Благословенне царство « і велику єктенію, до якої додаються відповідні молитви. Після єктенії священник читає молитву в якій просить Бога наділити наречених усіма благами, благословить обручки і надягає їх на четвертий палець правої руки нареченого і нареченої, промовляючи відповідні слова. Наречені клякають, кладуть праві руки на Євангеліє, а священник зв’язує їх (руки) кінцем єпітрахілі (що символізує нерозривність подружжя) і промовляє слова присяги, які наречені повторюють в голос. Склавши присягу, подружжя встає, цілує св. Євангеліє, а священник молиться, а потім накладає на голову молодого і молодої вінці (вінець – це символ перемоги, яку отримали наречені, зберігаючи невинність). Відтак слідує прокімен, апостол і євангеліє, сугуба єктенія, молитва і три короткі стихири. Після цього священник знімає вінці, бажаючи подружжю Божого благословення у всьому їхньому подружньому житті, і закінчує відправу Тайни подружжя малим відпустом. Після вінчання в домі нареченого чи нареченої відбувається весілля. Проте у веселощах слід дотримуватись міри, щоб не втратити Божих ласк, щойно отриманих. Найкраще було б провести цей дуже важливий день не в багатолюдних розвагах, а у молитві і розважанні.
Шлюбна обручка є символом нерозривності та єдності подружжя, постійним нагадуванням про обов’язок берегти подружню вірність.
Обов’язки подружжя.
Чоловік і жінка повинні любити одне одного, бути одне одному вірним і допомагати одне одному у будь – яких обставинах життя.
Чоловік повинен любити свою жінку так, як Христос Церкву (Єф.5,25), як своє тіло (5,28), як самого себе. Між членами подружжя повинні бути не лише фізична любов, і не просто людська любов. Між ними має існувати такий зв’язок, як між Христом і Церквою, і навпаки. Їх любов має бути свята. Не слід обожнювати другу сторону, бо людина є істотою, що проминає, а не Богом. Кохаючи одне одного, чоловік і жінка повинні терпеливими щодо недоліків характеру своєї половини. Не криком чи злістю можна вплинути на чоловіка чи дружину, а добром, терплячістю і молитвою. Сварки ще ні до чого доброго не привели. Де немає згоди, там нема радості і спокою.
Подружжя повинно берегти подружню вірність (Єв.13,4), уникати будь-якої розпусти (Тов.:.!7), не відмовляти нічого другій стороні (1Кор.7,1-5), в усьому і завжди їй допомагати. Подружжя спільно виховує дітей.
Дружина повинна у всьому допомагати чоловікові, робити його життя спокійнішим і приємнішим. Бог цінує добру дружину вище, ніж найдорожчі перли. (Прип.31,10). Як дорогоцінне каміння є для свого власника прикрасою у часі добробуту і порятунком у потребі, так як і добра дружина є для чоловіка в щасті славою, а в нещасті опорою (Люд.Зл.).
Дружина повинна поважати і слухати свого чоловіка, бо він є заступником Бога в родині.
Чоловік є главою родини, дружина – її тілом. Як церква підпорядковується Христові, так і дружина повинна підпорядковуватись чоловікові. (Єф.5,24). Чоловік повинен ставитись до дружини зі зрозумінням, приязно і добротою, не доводячи на кожному кроці свою зверхність.
Чоловік і дружина повинні взаємно дбати про своїх дітей і виховувати їх по християнськи.
Діти, як і маєток, не є власністю батьків, а даром Бога. (Пс.127,3). Діти – це Божі створіння, призначені для майбутнього щастя; вони є дітьми Небесного Отця. Бог віддає дітей батькам тільки на виховання, тобто батьки є, по суті, слугами Бога, які, виховуючи дітей, виконують Божу волю.
Батьки повинні дбати про своїх дітей, тобто берегти їх життя і здоров’я; вони повинні забезпечити своїх дітей на майбутнє.
Батьки повинні остерігатися давати поганий приклад дітям. Не слід залишати малолітніх дітей без нагляду. Піклуватися про дітей треба постійно
Батьки працею здобувають для своїх дітей хліб насущний, дбають про їх майбутнє. «Не діти повинні збирати батькам маєтки, а батьки дітям» (11 Кор.12,14). Батьки повинні залишити дітям якусь спадщину, дати їм освіту, фах. Виховувати своїх дітей батьки повинні в страху Божому. Обов’язком батьків є молитися за своїх дітей.
Після народження дитини батьки повинні охрестити і миропомазати дитину; коли вона підросте, навчити її основ релігії; завжди і в усьому бути для дитини прикладом; ставитися до неї з любов’ю і ласкою.
«Виховувати дітей – значить вести їх до хреста» (св.Кар.Бор.). Батьки повинні бути апостолами своїх дітей; родинний дім – родинна Церква (св.Золот.). Дитина змалку повинна бути привчена до молитви. Батьки ніколи не повинні забувати, що вони є для дитини прикладом у всьому. Виховуємо не словом, а ділом.
Не слід надто пестити дітей – у вихованні треба поєднувати любов з суворістю. Однак і одного, і другого має бути в міру. Кара – це лік, але карати треба не надто часто і не надто суворо.
Християнське виховання дітей – це найважливіший обов’язок батьків, від його виховання залежить дочасне і вічне щастя як дітей, так і батьків.
У вихованні дитини бере участь і мати, і батько. Батько втілює в собі Божу силу і справедливість, Мати, - Божу доброту і Боже милосердя.
Від виховання залежить, якою людиною дитина стане в майбутньому.
Батьки, які погано виховали своїх дітей, будуть покарані Богом ще на Землі – їх покарають власні діти. Батьки, які дбали про виховання дітей, у майбутньому житті будуть нагороджені Богом.
Джерело: Католицький народний
катехизм
Франц Шпірало
Видавництво о. Василія "Місіонер"
|
