Наталя – Як гарно на цій любій лісові й галявині. Марія в квітах і зелені. Лице Божої
Матері повне Небесної краси, видається неначе живе (клякає на коліна).
Вітер лагідно шумить за деревами, а мені здається , що це ангельський спів.
Як добре бути дитиною Марії. Я відчуваю себе щасливою, хоч в хаті моєї
матері убого і тяжко працюємо на кусок щоденного хліба. Під опікою небесної
неньки живемо задоволені зі своєї долі ( кладе квіти).
Усміх роз’яснив лице небесної неньки, певно втішається з моєї дитячої
любові, може всміхається до прекрасних квітів. О, Матінко не дозволь, щоб
моя душа могла втратити невинність, не опускай мене.
Спокуса: - Наталю, звідки ти взяла так багато гарних квітів? Вмієш сплітати вінки?
(Наталя не відповідає).
Спокуса: - Наталю, для чого ти прикрашаєш цю стару фігуру?
Наталя: - (здивовано) Питаєш? Чи не знаєш що це лісова капличка Марії?
Спокуса: - Знаю. Так селяни називають це місце в лісі.
Наталя: - Для мене воно є найдорожче понад усі скарби світу.
Марія є ненькою, Царицею мого серця.
Спокуса: - Ха-ха-ха. Ненькою, Царицею, Наталю? Чому ж ти в таких злиднях,
нужді, забутті, чому перебуваєш у журбі і нестатку?
Наталя: - Не всі можуть бути багатими на землі. Цариця дасть мені вічне життя.
Спокуса: - (бере Наталю за руку) Не всі можуть бути багатими, але ти є гарна, ти
можеш і повинна здобути щастя і багатство в житті.
Наталя:- Не розумію, що ти хочеш сказати, але дозволь мені скінчити мою працю,
сонце вже низько, мушу повертатися додому, там мене чекає моя мама.
Спокуса: - Належиш до вибраних, при одному слові твоєї згоди золотий діамант
прикрасить твою голову. Можеш бути вибрана з поміж тисяч. Ти призначена
щоби веселитися і бути відомою.
Наталя:- (здивовано). Що кажеш? Чи жартуєш собі з бідної сільської дівчини? Ой, як
дивно дивиться на мене, яка гарна, але твій зір загадковий, таємничий, з чола
б’є світло, але земне, як кришталики льоду, ой як я чомусь боюся...
Мені боязко...
Спокуса: - Відступи від тої фігури, Наталю. Послухай мене, я можу тобі дати щастя,
про яке і не мрієш в своїй бідній хаті.
Наталя: - Ким ти є що можеш мені все дати?
Спокуса:- Скажи тільки, що погоджуєшся, і сповняться твої мрії. Ось бачиш там. Там є
пречудове місце, де всі перед красою Наталі похилять голови. Будеш жити в
розкошах, обсипана дарами, золотом. Там твоє місце.
Наталя: - Докажи, що це правда.
Спокуса:- Дам тобі стільки дукатів, скільки волосся на твоїй голові. Лиш на одне мусиш
згодитися.
Наталя:- На що ж?
Спокуса:- Пам’ятай, доти не буду мати до тебе ніякого права, доки будеш мати золото.
Як воно скінчиться, мусиш віддати свою душу навіки.
Наталя:- ( з тривогою). Душу, навіки?
Спокуса:- Нічого страшного. Пам’ятай, як будеш мати кілька дрібних монет, нічого не
буду жадати від тебе. Ну що, погоджуєшся?
Наталя:- Що ж погоджуюсь. Коли віддам останній гріш, душа моя буде належати до
тих сил котрим ти служиш.
Спокуса:- Відкинь від себе це марне життя, ходи за мною, ходи до міста.
Наталя: - Іду... Іду... (Виходить).
1-й Ангел: - З очей Цариці пливуть сльози.
2-й Ангел:- Великі ясні сльози. Плаче над душею Наталі, котра пішла на загибель.
1-й Ангел:- Невдячна, як скоро забула за всі добродійства і ласку небесної Цариці.
2-й Ангел:- Білі лілії стоптані, кинуті в порох, здається скаржаться на свою недолю.
1-й Ангел:- Наталя перестала бути дитиною Марії, серце її заманила спокуса щастя.
2-й Ангел:- Чи справді нема для неї рятунку?
1-й:Ангел:- А може, ще завернеться з цієї дороги? Милосердя Марії безмежне, любить
чисті душі, але й заблукану пригортає. Дивись, діти якісь, малі і босі, бігають
через ліс.
2-й Ангел:- Заспіваймо, щоб вказати їм дорогу до каплички.
1-й Ангел:- О, так! Нехай їх невинні серця надолужать невдячність Наталі.
(Виходить Галина, мама Наталі).
Галина:- Тихо тут і затишно, хоч на хвилину відпочине моє серце. Тут Мати Божа
споглядає ніжно і милосердно. Вона єдина розуміє терпіння Матері. Не
можу витримати в порожній хаті. Тут при капличці Марії серед давніх
спогадів почуваюся менше сиротою, здається мені, що вибіжить з лісу моя
Наталя, щоби квітами прикрасити капличку Марії. Але то тільки мрія, не
побачу її в моєму житті.
Ох! Як могла вона це зробити? Чи совість не мучить її, що залишила стару
матір? Моє серце вмирає від болю.
О Царице неба, ти знаєш, що життя віддала б за свою дитину. Умилосердися
наді мною, благаю Тебе. Рятуй Наталю. Вона колись була добра, невинна.
О Маріє, змилосердися. Кінець життя мого приходить, чи безсильна буде моя
молитва? Чи на марно виливаю мої сльози?
2-й Ангел:- О ні! Сльози матері небо ублагати можуть. Душа матері чуває над дитиною,
як крила ангелів. Заблукана душа не згине.
1-й Ангел:- Цариця неба весело днесь споглядає.
2-й Ангел:- Так, бо чекає на одну душу, котра довгі роки блукала на бездоріжжі, а нині
повертається сюди знову.
1-й Ангел:- Чи може це грішниця Наталя
2-й Ангел:- Так...Вже недалеко іде, збираючи останні сили. Голодна, нужденна, втомлена,
але серце переповнене любов’ю і жалем.
1-й Ангел:- Чи спішить благати милосердя?
2-й Ангел:- Не сміє вже нічого просити, хоче тільки голову склонити на порозі каплиці,
котру колись прикрашала квітами.
1-й Ангел:- Ой, чому послухала злих нашіптувань духа темноти, при Цариці бала би
до тепер щаслива.
2-й Ангел:- Не зуміло слабке людське серце опертися спокусі.
1-й Ангел:- А якщо пекло не віддає своєї жертви? Вона ж сама добровільно запропастила
свою душу.
2-й Ангел:- О ні! Не є ще запізно! О ні!
1-й Ангел:- Ідуть сюди дівчата.
Катя:- Чи дамо раду, Лесю? Може покликати мужчин на допомогу.
Леся:- То праця не тяжка, Катерино, розібрати стару каплицю. Щоправда фігура
досить тяжка. Тільки так якось... аж серце болить. Завжди то місце було.
посвячене Матері Божій.
Катерина:- Правду кажеш, але що ми на то можемо порадити. Пан сказав розібрати
каплицю, бо продає цілий ліс. Тільки ця поляна ще залишилася.
Леся:- (сумно) А що, хіба б кому зашкодила фігура Богородиці з вінком лісових
квітів?
Катерина:- Діти тут прибігали молитись, а самому якось легше ставало на душі, коли
міг виплакати перед Небесною Ненькою.
Леся:- Цілих два дукати коштує той кусок землі.
Катерина:- Два дукати? Я всього маєтку стільки не маю. Направду, Лесю, але не можу
дивитися на Матір Божу. Здається мені, що споглядає на мене з докори.
Леся:- Чи ми винні? Нема ради, беріться до роботи. Перш за все треба зняти вазони
з квітами.
Катерина:- (знімає квіти) То ще дар нашої побожної пані. Казала їх сюди принести з
замку, щоб прикрасити капличку.
Леся:- Допоможи мені, Катерино. Обережно щоб не ушкодити. Переховаю їх у
себе, якщо вже таке діло. (входить Наталя).
Наталя:- Що ви робите? Стримайтесь!
Леся:- (здивовано) Хто це?
Катя:- Не знаю. Жебрачка чи подорожня.
Наталя:- О майте милосердя. Що ви робите?
Леся:- Звідки ти тут взялася і нам перешкоджаєш?
Наталя:- Чому хочете знівечити це святе місце? Яка причина?
Катя:- Ліс продали. А пан хоче продати цю поляну.
Наталя:- Ой яка я нещасна.
Леся:- (лагідно) Жаль тобі видно старої каплички, але на то нема ради.
Поможи мені Катерино.
Наталя:- Стримайтеся на хвилинку. Скільки коштує це місце?
Катерина:- хо...хо... Не маєш напевно грошей стільки в своїй жебрачій торбі.
Шкода часу.
Наталя:- Скільки коштує? Не рухайте каплички.
Леся:- Ха...Ха... Хочеш конче знати? Два дукати, Два цілі дукати.
Наталя:- (з переляком) Два дукати! Згуба моя неминуча. Нема для мене порятунку..
Коли віддам останні гроші, піду на вічну загибель, пекло відкриється
переді мною.
Катя:- Що вона каже? Хіба збожеволіла? Нічого не можна зрозуміти.
Леся:- Іди до села, там тебе приймуть. Іди з Богом.
Наталя:- О ні! Я сюди прийшла з останніх сил, одиноку мою надію тут покладаю.
О Маріє, я тобі віддаю останні гроші, щоб лише капличку залишили.
Візьміть ці два дукати, лишіть капличку.
Катя:- Дивись, Лесю, правдиві дукати.
Леся:- Так, правдиве золото. Дивна жебрачка.
Катя:- Біжім до замку, яке щастя, що фігура Марії залишиться.
Леся:- Мені якби камінь з серця спав. (сміються, вибігли).
Наталя:- (падає на коліна) О Маріє, рятуй, ти моя єдина, ти мене рятуй.
Спокуса:- Програла заклад!
Наталя:- (тривожно) Хто то? О пізнаю тебе, ти нині інша, але все з прокльоном
і нещастям. Ти зрадлива, ти мене згубила, ти ...
Спокуса:- ха...ха...ха... помиляєшся. Називають мене спокусою. Але хто добровільно не
відчинить мені свого серця, тому нічого злого не можу зробити. Можу
спричинити бурю в серці людськім, але я безсильна перед молитвою. Ха...ха...
програла Наталю. Навіть не пробувала рятувати себе молитвою, як тебе
спокушала. Ти сама спричинила свою загибель, нині залишився тобі тільки
розпач. Ха...ха...ха...
Наталя:- (піднесла руки до Марії) О Маріє! Рятуй, рятуй...
Спокуса:- Нема для тебе рятунку. Пекло чекає на твою душу. За марне золото і продала
свою душу.
Наталя:- О Маріє, прибіжище грішників (плаче)
Мати Божа з Ангелами. Відступи, сило пекла. Не маєш права до тої нещасливої. Я
Я боронити її буду.
Ангели:- Цариця неба буде її боронити.
Спокуса:- Добровільно продала сатані свою душу на вічну загибель, грішила тяжко.
Є нашою.
Мати Божа:- Темнота пекла відступила перед Царицею Неба.
Спокуса:- Вона не має вже дарованого золота. Програла заклад на потіху пекла.
Мати Божа: - З любові до мене, щоб мені могли в тісній капличці люди честь віддавати,
віддала останнє золото. Чи я можу погордити любов’ю, жалем, жертвою так
великою.
Ангели:- Марія є Матір’ю Милосердя.
Мати Божа:- Геть від неї сатано і всі злі духи на згубу душі, що блукають по світу.
Хто на Марію покладає надію, не згине повіки.
Ангели:- Хто на Марію покладає надію, не згине повіки.
Мати Божа:- Так дитино, я все тобі простила. Жаль сердечний облив твою душу.
Я сама проведу тебе до раю.
Ангели:- Цариця веде Наталю до вічного щастя.
