Кожна річ має якусь мету, якесь призначення: для чогось, на щось вона є; і всяка річ коштує стільки, наскільки відповідає своїй меті і своєму призначенню. Наприклад: плуг є для орання, а борона – для волочіння, ніхто плугом не волочить, а бороною не оре. Чи не правда? Лампа служить для освітлення, а коли вона замість світити, тільки димить і коптить, то нічого не варта. Кінь служить для їзди, для перевезення вантажів,  словом для допомоги людині в її роботі, якщо ж кінь був би найгарніший, але не здатний робити, тільки їсти, то такого коня ніхто не хотів би тримати і даремно годувати. Чи не правда?...  Отож, як кожна річ має певну мету з природи від Господа Бога, або від людей, собі призначену, так подібно і людина має певну мету, визначену їй від Бога, і вона стільки варта, наскільки прямує до тої мети і ту мету і призначення осягає.       

       Коли ж ми самі є власністю Бога, і Божим є все, що ми від Бога маємо, то з цього логічно випливає, що Господь Бог розумний і найсвятіший, не не міг того всього нам уділити, щоб ми вживали того самовільно, немов для забавки, як свої забаганки, часом дуже не гідні. Отож не можна нам жити так, як нам сподобається, але ми маємо обов’язок жити і все вживати стільки, скільки хоче Господь Бог. О, яка то велика, зрозуміла і важлива правда! І застосування її безмежне!

       Таким чином, той розум що маємо від Бога, є Божий, тож маємо його по-Божому вживати; всі почуття і члени тіла, які ти маєш: очі, вуха і дар мови, руки, відчування і тому подібне, - все це ти маєш від Бога, все це – Божі дари, все те – Боже, Божа власність! Отже не можна тобі того вживати інакше, як по-Божому, згідно з волею Бога.

       Для чого Господь Бог створив нас? І нащо Він усе те дав? Для чого маємо використовувати все те, що нам Господь Бог дав?

      Ніхто розумний не береться до важливої справи без обдумування, нічого не робить без мети, так собі на вітер! Кожна людина, коли щось робить, то з певним наміром, чинить це для чогось, для якоїсь мети і призначення. Тим більше Господь Бог, створюючи нас, не міг того зробити без мети, без наміру, тобто Господь Бог, створюючи людей і кожного з нас, також і тебе, мусів мати якийсь розумний замір, якусь мету. Та мета мусить бути гідна Господа Бога, як істоти безконечно розумної і безмежно доброї, і також гідна нас, як розумних істот.

     Не один, кого запитуємо, чого і навіщо живемо на світі відповідає: «От, щоб людина бідувала». А інші знов, яких на жаль, є багато, за мету свого життя ставлять уживання якнайбільших приємностей цього життя. Коли ж працюють, то тільки для того, щоб нагромаджувати гроші, а потім їх уживати на забави і задоволення. Чи ж це розумна мета людського життя, яке Господь Бог призначив людині? Чи то мета гідна Бога? А тим більше християнина, учня Господа Ісуса? Кожний, хто думає і міркує розумно, мусить це заперечити.

    Створивши людину, Господь Бог не міг її залишити без мети, як також не міг залишити її насамоплив, щоби вона безцільно і бездумно жила, догоджаючи тільки своїм похотям, як нерозумна тварина, щоби жила тільки своїм забаганкам, щоби тільки бавилась і розважалась. Але Господь Бог не міг створити людину лише для біди і нужди, бо це не вдається узгодити з безмежною Божою добротою і любов’ю, тим більше, що Господь Бог дав кожному з нас вроджене бажання щастя.

     Запитуємо, отже, розуму і віри, яку мету Господь Бог призначив людині?

     Насамперед, цією метою не є щастя тільки земне і дочасне; бо якщо б лишень земне щастя було метою людини, від Бога накресленим і людині призначеним, то спершу та мета мала би бути для кожної людини можливою для осягнення, і щонайменше моглиби його осягнути люди добрі, котрі люблять Господа Бога і вірно Йому служать,  і яких Господь Бог також надзвичайно любить. Тимчасом що ми бачимо на цьому світі? Чи тут можливе повне щастя? Чи можуть його всі осягнути? Кожний легко признає, що ні. Життя людей загалом – це не лише праця, боротьба і терпіння. Навіть найбагатші не правдиво щасливі. Звичайно так буває, що чим хто хоче бути ліпшим, тим він більше страждає.

   Погляньмо на тих, які Господа Бога найбільше любили і найвірніше йому служили: на Ісуса і Марію. Адже ціле їхнє життя було одним пасмом безустанного терпіння. Та й Господь Ісус прийшов на світ у шопці в найбільшій бідності і нужді, ціле життя жив в убозтві і праці і не раз не мав шматка хліба та збирав колосочки з поля і ними заспокоював голод; а помер у найстрашніших катуваннях і муках, обдертий з останньої одежини, на твердому дереві хреста. Подібно і Пресвята Діва Марія, мати Втіленого Бога, - найбільша улюблена дочка Бога, названа Царицею Мучеників, ціле життя була в бідності, нужді та терпінні; після Вознесіння Господа Ісуса залишилась ще на довгі роки, як бідна вдова, на ласці до людей, поки була взята до неба. А між тим вороги Бога і Ісуса жили в багатствах і розкошах, як наприклад, обидва Іроди, Пилат, негідні архиреї та багато інших.

    Подібно, як Ісус Христос і Його Пресвята Мати, майже всі учні Господа жили бідно, в праці і терпіннях. Наприклад, Св. Павло, про якого сам Господь Ісус Сказав: «Це є моя обрана посудина, щоби поніс Моє ім’я перед народами і царями, від самого Ісуса одержав передбачення. Бо Я кажу йому, як багато треба йому страждати для Мого імення» (Діян.9, 15-16) Життя Св. Павла, цієї «обраної посудини» Господа Ісуса, було суцільним терпінням. І таке було життя майже всіх святих, особливо св. Мучеників.

    Отож, це не остання мета нашого життя, вона полягає не в осягненні земного щастя, бо того не мали його найсвятіші люди, як Апостоли, Святі Мученики і численні Святі.

    Зрештою, тільки одне земне щастя не було б метою, гідною Бога. Адже Господь Бог, як досконала істота не може мати в створенні людини мети, негідної Себе. Найвищою метою, гідною Бога, не може бути щось інше, як лише сам Бог, або те, що до нього прямо веде. Отже, у створенні світу, особливо розумних істот, чого ж іншого може бажати Бог, прагнути, коли Він – безмірно досконалий, все має Сам у Собі і нічого не потребує.

     Оце одного може Господь Бог хотіти і прагнути, тобто, мати розумну істоту, яка би того безмірного Бога пізнала, а пізнавши, полюбила, полюбивши ж, віддалась Йому і підкорилась, і тим відала Господу Богу хвалу, йому належну. І то є перша, першорядна, яку Господь Бог у створенні людини Собі і нам намітив, як того Він Сам чітко навчає в св. Письмі, кажучи: «Господь не учинив Сам для Себе» (Прип. 16,6).

    Ту мету висловив псалміст, кажучи: Благослови, душе моя, Господа, і все моє нутро, ім’я святе Його» ( Пс.102). Цю ж мету висловив св. євангеліст Йоан в Об’явленні устами 24 старійшин, що упадали перед Агнцем у небі і співали: «Достойний єси, Господи, Боже наш, приймити славу і хвалу, бо Ти створив усю твар і по Твоїй волі стались і є сотворені»  ( Обявл.4,11). Ту мету висловив сам Ісус , коли навчав нас: «Господу Богові будеш поклонятися і Йому служити» (Мат.4,10).

    Ту ж саму мету висловив теж Господь Ісус у  молитві, якої Сам нас навчив: «Отче наш, що єси на небі, нехай святиться ім’я Твоє» - бо ж за поясненням богословів, святити ім’я Господнє – це те саме, що віддавати Господу Богові честь і хвалу. Цієї мети навчав нас і св. Павло, кажучи: «Чи ж , отже, їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все на славу Божу чиніть». (1 Кор.10,31). І в другому місці: «Все ,що чините в слові або в ділі, все – в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, дякуючи Богу і Отцю через Нього» (Колос.3,17). Так, так, всюди, завжди і в усьому, цілим нашим життям віддавати хвалу Богові – оце наша мета!

   Все, врешті, повинно стосуватись і прямувати до Божої слави. Така є воля Божа, така найвиразніша Божа наука.

   Ото ж і розум, і Боже об’явлення кажуть, що Господь Бог створив нас для своєї слави, і що як ми самі і все наше є Божим твором і є Божою власністю, так теж і ми самі маємо по Божому, згідно з волею Божою жити і все, що нам належить, має відноситися до Бога і до Божої слави прямувати. Ось це і є першорядна Божа мета, яку нам Господь Бог намітив і призначив.

   Але, оріч тієї першорядної мети, є ще друга, залежна від виконання першої. Бо Господь Бог як найдосконаліша істота і сама доброта, створив нас для щастя, але не для дочасного (яке ми мали б тут у цьому житті і на цій землі осягнути), але для вічного, яке маємо осягнути допіру після дочасного життя, по смерті, і осягнення того вічного щастя. Він учинив залежним від осягнення  першої мети, - тобто вічне щастя має бути нагородою за віддання хвали Богу в цьому житті через віддання нашої волі під волю Божу.

   Що для нашого щастя Господь Бог нас сотворив, це виявляється з вродженого прагнення щастя, яке він збудив у нашій душі при сотворені. Так, як крила птаха показують, що він призначений для літання, так, як будова риби свідчить, що вона створена перебувати в  воді, так і устрій нашої душі свідчить, що ми створені для щастя. правильно і справедливо те зауважив св. Августин: «Хочемо бути щасливими і не хотіти щастя не можемо». І справді в усьому прагнемо щастя, до нього змагаємо і його шукаємо, але, на жаль, надто часто по фальшивій дорозі і фальшивими методами. Бо правдивого і повного щастя, для якого ми створені, тут не має, воно приходить лише щойно по смерті. А єдиним способом і єдиною дорогою до осягнення правдивого щастя є пізнання і виконання Божої волі та віддання завжди і всюди і в усьому хвали Господу Богу. Провістили те ангели, співаючи при народженні Господа Ісуса: «Слово во вишніх Богу, і на землі мир людям доброї волі, котрі ту славу Господу Богові віддають». Ісус Сам указав нам на те в щоденній молитві: «Отче наш, що єси на небі, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє... нехай буде воля Твоя». Ото дві неподільні речі, від себе залежні і взаємно обумовлені: виконання Божої волі і осягнення царства небесного.

    Ті дві мети висловлені в кожному катехизмі. Відразу на першій сторінці є таке запитання: «Для чого або нащо є  людина на цьому світі?». І відповідає катехизм: «Людина створена, щоб пізнати Господа Бога, щоб вона Його любила і йому служила (через виконання його волі, тобто його заповідей),  і так щоби спасла свою душу, тобто осягнула небо, а там – те вічне щастя, для якого вона створена.

   Кожна дитина, навчаючись катехизму, чула те запитання і відповідь на нього і його вивчала, і ми його не раз чули, але чи кожний розуміє його чи знає його вагу, і чи розуміє практично?. Від його зрозуміння і виконання залежить вся мудрість людини і її гідність, і то в такій мірі, що і наймудріша, і найбільше вчена людина, коли вона не тримається і не виконує цього, не тільки не є мудрою, але навіть не є розумною людиною, бо не прямує до того, що є метою і призначенням людини, і людині від самого Бога. Це гарно висловив пророк Господній: «Всі слухаймо кінцевої мови: бійся Бога і бережи Його заповідь, бо це є ціла людина». (Екл. 12,13).

    Підсумовуючи цю науку, ще раз повторюю: метою нашого життя є тут, на землі, пізнати Господа Бога, полюбити Його «Цілим серцем, цілою душею, всією думкою», як каже сам Господь Ісус, а полюбивши Господа Бога, йому служити, тобто завжди і в усьому  виконувати Його найсвятішу волю, принаймі, зберігати і виконувати ті Його заповіді, які нас зобов’язують під важким гріхом, тобто під втратою Божої  ласки і вічного спасіння; і так через це спасти свою душу, тобто осягнути вічне спасіння і вічне щастя в небі, для якого ми створені і призначені.

    Ото дві перші головні і найважливіші цілі людини. Коли людина їх досягне, то матиме все, хоча б тут була найбіднішою, незнаною світові і погордженою ним; коли ж вона тої мети не осягне, то стане найнещасливішою, хоча б на землі була найбагатшою, найбільше вченою, хоча б була на найвищих посадах, хоча би увесь світ її знав і величав! Ту велику правду висловив сам Ісус Христос у коротких, але яскравих словах, коли сказав: «Що поможе людині, коли б увесь світ віднайшла, а на своїй душі понесла шкоду?» (Мат.16,26). Ото одна і єдина найважливіша справа, котру Господь Ісус Сказав, що «одного тільки треба», якою кожний сам особисто мусить зайнятись і про освячення якої найбільше кожен із нас повинен старатися. Ото мета, до якої завжди і в усьому на кінець кожний повинен прямувати. То не якісь мрії, не перебільшення і не якийсь фанатизм, але найбільш очевидна і найпевніша правда, найважливіше завдання людини, від виконання якого залежить її вічна доля, її вічне щастя або нещастя.

    Поміркуй над тим добре, що ти на світі не є тільки для того, щоб збирати собі майно, з якого, навіть сам жодної користі не будеш мати, а тим більше ти не є для того, щоб марнувати час тільки на забавах і дозвіллі, але ти є для того, щоб працею впродовж цілого життя передусім заслужив собі вічне спасення своєї душі; а все на світі має тобі бути лише засобом і допомогою для того.