|
| НАША КНОПКА |
|
 |
|
|
|
| Українська Правда |
|
|
Українська правда |
|
|
|
 | |  |
|
Священномученик Василій Величковський
Блаженний Василій Всеволод Величковський народився 1 червня 1903 р. в м. Івано-Франківську в родині священника. Релігійність і патріотизм виніс із дому. Маючи 15 років записався в ряди Січових Стрільців і був на фронті. У 1920 році вступив до Львівської Духовної Семінарії, а 9 жовтня 1925 року Владика Йосиф Боцян висвятив його на священника. Молодий ієрей вибрав тернисту дорогу монашого життя в Чині Найсвятішого Ізбавителя і сім років разом з Владикою Миколаєм Чернецьким працював серед вірних на Волині. Це був справжній місіонер, який виголошував полум’яні проповіді зі сльозами на очах. Багато душ навернув він до Бога і тому його прозвали Чемпіоном. Однак активна місійна діяльність українських священників не сподобалася польській окупаційній владі. У своїх спогадах о. Василій писав: «Це переслідування зі сторони поляків католиків було болючишім, ніж криваве переслідування зі сторони безбожників». Величковському загрожували концтабором у Березі Картузькій, а тому він був змушений повернутися в Галичину. У 1941 р. Митрополит Андрей Шептицький направив о. Василія до Кам’янця -Подільського на запрошення місцевих греко-католиків. З усіх кінців міста й навколишніх сіл зійшлися люди до храму св. Миколая, щоб послухати запальних проповідей славного місіонера. В цей час в Кам’янці відбувався семінар вчителів, які запросили до себе о. Василія. Після його виступу семінар постановив вивчати в школах релігію українською мовою і щоб в кожному класі було розп’яття Ісуса Христа. У своїх проповідях о. Величковський говорив, що ми, українці, повинні бути вільними людьми і служити тільки Богові, а не всякому «драньтю». За це «драньтя» німецька окупаційна влада засудила о. Василія до розстрілу. На щастя йому вдалося втекти до Галичини, переодягненим на візника. Декілька років о. Василій був ігуменом монастиря у Тернополі, де 11 квітня 1945 року його заарештували більшовики і вивезли до Києва. Там «гуманний совєтський суд» теж засудив о. Величковського до розстрілу. Три місяці його тримали в страшній напрузі у камері смертників. Однак і там о. Василій примудрився проповідувати і сповідати. Несподівано смертну кару замінили на 10 років ув’язнення. В жахливих умовах концтабору на Воркуті о. Величковський все ж таки потаємно відправляв Службу Божу і рятував людські душі. Чемпіон далі залишався Чемпіоном і був взірцем для інших. Після звільнення у 1955 році о. Василій повернувся в Галичину і завзято почав відновлювати діяльність катакомбної УГКЦ. У 1963 році після 18 років каторги Уряд СРСР відправляв до Риму, без права повернення назад. Главу УГКЦ Митрополита Й. Сліпого. В готелі, у Москві, таємно він висвячує на єпископа Луцького з правами місцеблюстителя о. Василія Величковського. Пожвавлення діяльності УГКЙ, поява нових священників, монахів і монахинь, котрі діяли в умовах глибокого підпілля, не давали спокою вождям комуністичного режиму. У 1969 році Владику Василія заарештували. Доказати, що він керує церквою не змогли, але за ревну працю над спасінням людських душ засудили на три роки. В тюрмі на Донбасі катували електричним струмом, тримали в психлікарні, робили страшні ін’єкції. Коли ж закінчився термін, виснаженого, хворго єпископа відправляють до сестри в Югославію. Підлікувавшись він їде до Риму на зустріч з Патріархом Йосифом Сліпим, щоб дати йому звіт про життя незламної Церкви. На запрошення митрополита Максима Германюка виїжджає до Канади. Тут у вільному світі він помирає 30 червня 1973 року. Папа Іван Павло 11 перебуваючи на українській землі у Львові 27 червня 2001 року проголосив Блаженним Владику Василія Величковського. Протоігумен ЧНІ в Канаді о. Іван Сіянчук уклав гарний Молебень і Акафіст до Блаженного священномученика Величковського. А 16 вересня 2002 року у Вінніпезі почалася церемонія перенесення тлінних останків Блаженного з цвинтаря до храму св. Йосифа. Коли відкрили труну, всі присутні завмерли в подиві й благовісті, бо незважаючи на те, що саму труну зачепили гниття, тіло Блаженного Василія не зазнало змін. Обличчя і борода променіли святістю, а руки були тілесного кольору і тримали хрест. Всі були приголомшені, побачивши стан тіла, яке пролежало в землі майже тридцять літ. Блаженний Владика Василій лежав, як живий. Присутні наповнили Божим страхом. Одяг і труна швидко розпались, а нетлінне тіло помили, почистили і зодягнули в нові ризи. З того часу до нетлінних мощів Блаженного Владики Василія Величковського вервичкою потягнулися поломники з Західної Канади і США не тільки українського походження, а й люди інших національностей та різних конфесій. Тут вони моляться і дістають чудесну поміч та оздоровлення; відчувається надзвичайна ласка Божа і піднесення. Молімся і ми до Блаженного Священномученика Величковського, який нам рідний по крові і розуміє наші болі, щоб випросив у Бога кращу долю і волю для українського народу. Його життя є відбитком трагічної історії всієї України, через терни до зірок. Хай світлий образ Блаженного Василія буде заохоченням до жертовної праці молодому покоління священників, котрі відважаться полюбити хрест і свободу більше, як марноту цього світу.
(Ірина Коломиєць-Петришин)З промови Блаженного Василія Величковського
....Передаю вам привіт не тільки від молоді, але й від українського народу, що там живе ще й бореться, - передаю вам привітання і від могил померлих і погибших, що їх кости розсіяні не лише по Україні, але і по далеких, далеких землях. Передаю вам привіт з землі волинської, де народилася наша велика поетеса Леся Українка, з села Колодяжного, біля Ковеля. Там в її рідній хата я бачив брата Лесі. Він помирав, але стрінувся зі мною і я йому допоміг приготовитися на дорогу до вічності. Люди в селі прийняли світло Божої правди і стали жити добрим християнським українським життям. Будьте вірні христовій науці і українському народові – тоді радше вмрете, згинете, а не зрадите свого народу. Найкраще це побачили в останніх роках, хто вірно витримав всі страждання і хто не зрадив українського народу. Це були ті, котрі були вірними Христові, котрих життя було оперте на його науці, яка єдина є правдива, кріпка, сильна й вічна. Гляньмо в історію нашого народу. Коли було найкраще життя в Україні? В часі козаччини. На Запоріжжі, над Дніпром, там була Січ, там жило наше славне козацтво. Це були герої нашого народу. ...Серед воєнного табору вони збудували церкву св. Покрови і в ній перед іконою-образом Пречистої кожної неділі і свята молилися. Тому і я до Вас взиваю – Любіть Божу Матір, Пресвяту Богородицю. Не забувайте кожного дня вранці і ввечорі молитися! Коли ввійдете в якусь прикрість, нещастя, коли починаєте якесь важне діло-завдання – до Богородиці вдавайтесь, моліться, моліться, моліться! Пресвята Богородиця помагала нашим козакам перемагати татар, турків і всіх ворогів. Так і Вам допоможе Божа Матір у всіх справах Ваших перемагати всі труднощі й виходити переможно по шляху рідного народу і св. Церкви його. Пречиста Діва завжди поможе Вам, щоб сповнило все аж до останнього Вашого віддиху. Амінь!
24.08.1972р. (Канада)
Молебень і Акафіст до Блаженного Священномученика єпископа Василія Величковського Львів Року Божого 2003
Джерело: http://Молебень і Акафіст до Бл. Василія Величковського |
| Категорія: Статті | Додав: pavluk (21.01.2010)
|
| Переглядів: 3398 | Коментарі: 4
| Рейтинг: 5.0/1 |
| |
 | |  |
|
|
| Матінка Божа |
|
 |
|
|
|
| Статистика |
|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
|
|
