Чому не ходиш ти до Храму?

Християнине! Чому не ходиш ти до храму?

Зневажаєш неділеньку святу?

Своїм лінивством завдаєш ти церкві рану,

Біль приносиш в душу цю живу.

А маленьким тебе в ній хрестили,

Біла крижма біліла як сніг,

І свічки так яскраво світили,

Змито з душі перший гріх...

Перший раз ти заплакав у храмі,

Церква ніжно тебе обняла,

Сам Ісус ніби дав тебе мамі:

«Це для мене виховуй дитя!»

Час минав, і Причастя настало,

Знов сорочка біленька цвіла,

Ти вже сам говорив: «Мамо! Мамо!

Так співає душа моя»

Час минав, ти до школи зібрався,

Святу Тайну подружжя прийняв.

Ну а потім... від храму сховався,

І чомусь він чужим тобі став.

Ти почав вже не бігти – летіти,

А добро все складав і складав,

Та для храму все часу не мав ти,

Хоч не раз ти зайти обіцяв.

Так ти біг, що вже й осінь в дорозі,

Літо згасло, як мить, на очах...

Стала старість твоя на порозі,

І тримає прожите в руках.

Може, зайдеш в останнє до храму?

Станеш, брате, у тихім кутку,

І згадаєш Причастя, і маму,

І біленьку сорочку свою.

І заплачеш, як плаче дитина,

Бо прожите не повернеш.

Залишилась ще, може, година...

Потім ти вже сюди не прийдеш.

Та чи варто свій храм обминати,

Загубити до нього сліди?

Від колиски до гробу, а треба це знати,-

Нам не довго, мій брате, іти.

Тож любіть, християни, неділю,

На літургію радо ідіть.

І Любов майте, Віру й Надію.

В цій любові життя проживіть!

автор: о. Петро Головко.

с. Вербів Бережанський район