"Не забувайте ніколи на ту правду християнського життя, що християнська
молитва це перша найконечніша й найосновніша підстава християнського життя"
Митр. А.Шептицький
У багатім домі і Лондоні, лежав на смертній постелі молодий чоловік. Він нагло і небезпечно захворів. Хвилини його життя були полічені. Коло нього його батько, мати, родина, приятелі. В його домі релігія не мала місця. Батько нахиляється над його ліжком і питає: «Може чого тобі треба, синку?». А син тихо прошептав: «Тату моліться!» Молитися? Та батько ніколи не молився. Він навіть не знає, що це молитва. Він безрадно глядить на вмираючого сина, безрадно дивиться на присутніх і питає: «Чи може є тут хтось, що вміє молитися?» Ніхто не голоситься. Батько знову нахиляється над сином: «Сину, а може крім того, чогось тобі треба?» Легке хитання головою, останні тихі слова: «Тату, моліться!». а опісля глибокий віддих і син пішов перед престол Того, до якого ніколи не молився.
Молитва це могутня надприродна сила, бо через неї Господь Бог дає нам у руки свою Божу всемогутність. Та, щоб ми могли користати з тієї Божої всемогутності, то найперше мусимо знати і розуміти, що це молитва і що значить молитися. Що ж, отже, звемо молитвою?
«МОЛИТВА – ЦЕ ПІДНЕСЕННЯ ДУХА ДО БОГА»
Так каже св. Іван Дамаскин, великий богослов Східної Церкви, Піднесення духа значить, що в молитві мвластями, що ними є розум, воля і пам’ять Через них людина є людиною. Підносити духа до Бога, значить найперше розумом узнавати Бога за свого Творця, Пана. Добродія. Тому св. Іван Клімак зове молитву «розмовою ума з Богом». А преподобний Ніль Синайський вчить: «Як хліб служить за поживу для тіла, а чеснота – для душі, так духовна молитва це пожива для ума».
Підносити духа до Бога, значить, також нашою пам’яттю пригадувати собі Його Божі добродійства і любов. Отож, через піднесення духа ціла людина звертається до Бога, подібно як квіти звертаються до сонця, як магнітна стрілка до північного бігуна, як малі діти спонтанно звертаються до своєї матері. Піднести духа до Бога, значить, на часок покинути землю і забути про неї, а серцем і душею долинути до свого Творця на розмову.акають брати участь усі духовні власті людини. Господь Бог виділив людину прегарними духовними
«МОЛИТВА – ЦЕ РОЗМОВА З БОГОМ»
Так окреслює молитву св. Августин. І слушно, бо на молитві ми не тільки духом підносимося до Бога, але і з ним розмовляємо. А що значить з кимсь розмовляти, говорити? Розмовляти, значить комусь виявляти свої думки, бажання, проблеми, плани, радість, смуток. Розмова – це природній спосіб комунікації між людьми. Це привілей людини, бо звірята не мають дару бесіди. Бути німим – це великий і тяжкий хрест.
Ми часто послуговуємося розмовою. Любимо говорити з тими, щоїх любимо і що нам дорогі. Розмова дитини зі своєю матір’ю завжди мила і для дитини і для матері. Така розмова ніколи не томить, бо це розмова любові. Ми любимо говорити з людьми добрими, чесними і святими, бо тут чеснота і святість. Цінимо розмову з ученими і експертами, бо тут мудрість і знання.
Коли ж розмова з людьми буває така мила, то що ж сказати про розмову віруючої людини з Богом, своїм Творцем і найбільшим Добродієм? Така розмова справді найкраща, найвеселіша і найсвятіша. бо це розмова створіння зі своїм Творцем, дитини зі своїм Батьком найкращим, найсвятішим, наймудрішим, всемогутнім.
Молитва – це безпосередня стріча створіння зі своїм Творцем, смертного з Безсмертним, немічної людини зі своїм всемогутнім Вітцем. І чим більше ми з Богом розмовляємо, тим більше стаємо подібні до Нього. По воскресенні Христа Господа два учні в дорозі до Емаусу по розмові з Ісусом казали: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли Він промовляв до нас в дорозі та вияснював нам Писання?» (Лука 24, 32).
Маємо багато випадків із життя праведних і святих душ, що в часи їхньої молитви особлива надприродня ясність била від них.
У книзі виходу читаємо, що заки Мойсей дістав таблиці Божого Закону, то він провів на горі Синай сорок днів і сорок ночей на молитві з Богом. «І сталося, - каже св. Письмо, - як сходив Мойсей із Синай-гори, а обидві таблиці свідоцтва були в руці його, як сходив з гори, не знав він, що обличчя в нього стало променистим, бо він розмовляв з Господом. Бачили Арон і всі сини Ізраїля , як обличчя в Мойсея сяяло промінням: і боялися вони притупити до нього» (Вихід 34, 29-30)
«МОЛИТВА - ЦЕ ПЕРЕБУВАННЯ З БОГОМ»
Так зове молитву св. Григорій Ніський, брат св. Василія Великого. І справді, бо на молитві ми не тільки підносимо духа до Бога, не тільки з Ним розмовляємо, але і з ним перебуваємо, пристаємо, тішимося Його присутністю. Для всіх нас миле й дороге перебування з нашими батьками, дітьми чи приятелями. Любимо перебувати у милім, добрім товаристві. У їхнім товаристві наш час дуже швидко минає. Уважаємо за особливий привілей приставати з високопоставленими особами, як Святіший Отець, єпископ, король чи президент. Про стрічу й розмову з ними ми часто оповідаємо, довго її пам’ятаємо і нею хвалимося. А що ж сказати про перебування з самим Богом? Бути з Богом – це бути при джерелі щастя, добра, спокою, любови.
Св. Іван Віяней, парох в Арс у ФРАНЦІЇ, бачив як простий робітник щодня по роботі заходив до церкви. Він довго клячав і дивився на кивот, де є утаяний Ісус Христос. Не було видно щоб він порушував устами. Одного разу цей святий священник його питає: «Що ви робите цілий час, бо не бачу щоб ви устами рухали?» А він каже: «Дивлюся на Ісуса, а Він на мене» Яка це прегарна молитва! Йому було мило перебувати у Божій присутності, тішитися нею, забувати про себе і свої клопоти, і хоч на короткий час наче розпливатися в Бозі.
Ось що значить молитися! А як з нами, чи часто підносимо духа до Бога, розмовляємо з Ним і перебуваємо з Ним? Чи любимо молитися? Любов і цінення молитви – це найкраща ознака практикуючого християнина. Любо молитви – це найкращий вияв нашої віри і нашої любові до Бога. Через молитву нашесерце стає Божим храмом. А скільки місця має Господь у нашому серці?
У 1928 р. померла в опінії святости Єва Лявалієр, світової слави французька оперова зірка. Замолоду в часі найбільших успіхів і слави вона була далеко від Бога, бо жила своїм «Богом». Одного разу вона мала виїхати з пристані Шербург кораблем до Америки на своє оперове турне. Була неділя, а корабель відходив наступного дня. Щоб забити час, то вона пішла на прохід до недалекого села. Там зцікавістю зайшла до церкви, де якраз правилася Св. Літургія. Священник говорив проповідь про любов до Ісуса Христа. В часі проповіді глибоко до її серця запали такі слова: «Скільки місця в твоїм серці має Ісус Христос?». В її серці не було місця для Ісуса Христа. Ті слова відкрили її очі і змінили її життя.
Через молитву ми не тільки підносимося до Бога, але і Бог приходить до нас. Тому часка молитви – це часта Божа гостина у нашому серці. Апостоли просили Ісуса: «Господи, навчи нас молитися!» Така просьба нехай буде часто і на наших устах.
"Господи навчи нас молитися!"
О.Ю.Я.Катрій ЧСВВ
Видавництво оо. Василіян
|
